суббота, 4 июня 2011 г.

Волошка синя (Centuria cyanus L.)


Російська назва — василек синий.


Однорічна трав'яниста рослина з родини кошикоцвітих. Росте серед посівів   жита   й   інших   польових   культур   переважно   в   середній   та північній смугах європейської частини колишнього СРСР, зокрема всюди в Україні, та в Західному Сибіру. Волошка синя має прямостояче стебло заввишки від ЗО до 50 см. Цвіте у червні-липні.
З лікувальною метою використовують квітки, власне, збирають лише крайові віночки квіток-. Пора збирання — коли розпускаються квіткові кошики.

Збирають достиглі яскраво-сині крайові лійкоподібні квітки; спочатку відривають цілі квіткові кошики, а потім із них висмикують віночки синіх квіток, намагаючись не зачепити внутрішні трубчасті квітки (вміст останніх у незначній кількості допустимий). Побляклі віночки відкидають, а решту негайно сушать у затемненому, добре провітрюваному приміщенні, розсипавши віночки тонким шаром на папері або чистому рядні й часто перетрушуючи, щоб зберегти натуральний колір.
Крайові квітки кошичків волошки містять глікозид центаурин, який під час гідролізу дає центауридин і глюкозу, а також цикориїн, що при гідролізі розкладається на цикоригенін, глюкозу і ціанін (ціанінхлорид) — барвну речовину, яка гідролізується до ціанідинхлориду та двох молекул глюкози. У квітках виявлено також пеларгонін.
Крім того, пелюстки волошки синьої містять гіркоти, слиз, смоли, дубильні речовини, органічні кислоти, цукри, мінеральні солі та антоціане вий глікозид ціанідин.
Найхарактернішою властивістю препаратів волошки синьої є сечо гінна. Описано багато випадків з клінічного досвіду, коли хворих із нир новою недостатністю, ускладненою масивними набряками, лікували препаратами волошки. Кількість виділеної сечі збільшувалась від 400 до 1000 мл, а через 2—3 дні досягала 2500 мл за добу. Отже, препарати волошки синьої показані при стійкій олігурії на грунті ниркової недостатності та порушення кровообігу.
В експерименті на щурах ці дані підтверджено, причому встановле но, що збільшення кількості сечі становить 20—30% у піддослідній групі у порівнянні з контрольною групою щурів, які пили тільки воду, Доведено також, що сечогінно діє водний настій волошки (спиртова настойка майже не має діуретичного ефекту). Досліди свідчать, що дійовою субстанцією рослини виступають антоціани — розчинні у воді ціаніни, яких у квітках волошки близько 0,7 %. Про салуретичний вшшп препаратів волошки синьої достовірних відомостей немає.
На основі клінічних спостережень встановлено, що водні екстракти волошки стимулюють жовчовиділення і дещо більшою мірою — жовчо творення. Але ця їхня дія слабка, тому рослину доцільно поєднувати і іншими жовчогінними засобами.
Препарати волошки синьої мають антисептичні й протизапальні властивості, а тому їх застосовують, лікуючи запальні захворювання оией, оскільки волошка не подразнює тканини:
У народній медицині волошку синю застосовують при пієлонефриті, наявності сечового піску, а також при захворюваннях печінки (жовтяниці). Лікуючи нирки й сечовий міхур, беруть 1 чайну ложку квіток рослини на І склянку окропу, настоюють ЗО хв і проціджують. Вживають по півсклянки 2—3 рази на день.
Суміш: квітки волошки—15 г, трава фіалки триколірної — 20 і трава кропиви дводомної, листки горіха волоського, квітки нагідок, трава хвоща польового, трава вероніки лікарської — по10 г 4 повні столові ложки суміші залити 1 л сирої води, настояти протягом ночі, вранці прокип'ятити 5—7 хв. Вживати 4—5 разів на добу.
При затримці сечі внаслідок запальних процесів у сечовивідних органах п'ють гарячий настій іншої суміші: трава грижниці, пелюстки волошок, кукурудзяні приймочки (волосся) — по 10 г, корінь бузини трав'янистої, листки мучниці звичайної, березові бурньки — по 15 г, трава хвоща польового — 5 г. Вживають, як і попередню суміш.

Комментариев нет:

Отправить комментарий