Його використовували як лікарську сировину ще в Древньому Вавилоні. У бібліотеці ассирійського царя Ашшур- баніпала в написах на глинянихдощечках, зроблених за 650 років до н. е., ягоди барбарису згадували як засіб, «очищаючий кров». У Європі барбарис був уведений у культуру з XVI сторіччя.
Назва' барбарису походить від арабського «beri » - раковина, за формою пелюстків, що нагадують раковину. Барбарис звичайний - багаторічний колючий чагарник із.довгастими листками і ясно-жовтими, запашними, у пониклих китицях квітками. Плоди - червоні довгасті дрібні кислі ягоди, які довго зберігаються на гілках. Збирають їх не повністю дозрілими, тому що спілі вони легко ушкоджуються.
Лікарською сировиною є плоди, листя, коріння, кора. Плоди містять цукри, органічні кислоти, вітаміни, пектин, мінеральні солі.
Лікувапьнадія барбарису визначається в основному наявністю в ньому алкалоїду берберину, що різнобічно діє на організм людини: знижує кров’яний тиск, має заспокійливий ефект, сповільнює скорочення серця й збільшує їхню амплітуду. Препарати барбарису застосовують при хронічних захворюваннях печінки й жовчного міхура, виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки, туберкульозі.
Настій із плодів барбарису має антибактеріальну, гіпотензивну й седативну дію. Готується він так: 1 -2 ст, ложки плодів заливають 0,5 л окропу, настоюють у закритому посуді 1 -2 години. Це добова доза.
Настойку листя застосовують при хворобах печінки, також як кровоспинний засіб при внутрішніх кровотечах. 20 г листя заливають 100 г спирту, настоюють 2 тижні. Приймають по 30-40 крапель 2-3 рази в день.
Комментариев нет:
Отправить комментарий