Вероніка лікарська (Veronica officinalis L.)

Російська назва — вероника лекарственная.

Багаторічна трав'яниста рослина з повзким пухнастим висхідним, при основі гіллястим стеблом. Листки на стеблах звужені в короткий черешок, обернено-яйцевидні, зубчасто-пилчасті. Багатоквіткові квітконосні грона виростають з однієї пазухи двох супротивних листкіп. Квітки блідо-блакитні з ліловим відтінком, рідше білі. Рослина терпка на смак, свіжа — без запаху, висушена — з приємним ароматом. Цвіті1 у червні-серпні. Росте в світлих лісах, серед кущів, на узліссях та лісо вих галявинах, на вигонах, попід огорожами.

З лікувальною метою використовують рослину без кореня— квітки й листки, їх збирають під час цвітіння. Траву зрізують ножем або серпом на висоті 5—10 см від землі, відкидають сторонні домішки. Сушать у сухому, теплому, добре провітрюваному приміщенні або на горищі, розстеляючи тонким шаром на папері чи марлі. Сушити на відкритому повітрі (навіть у тіні) не рекомендується. Траву вероніки зберігають у ящиках, що зсередини вистелені папером, у сухих приміщеннях із доброю вентиляцією.
Трава містить глікозиди аукубін і вероніцин, групу алкалоїдів, сапоніни, ефірні олії, гіркоти та дубильні речовини Крім того, має аскорбінову кислоту і каротин.
Вероніку лікарську часто використовують у народній медицині. За її відсутності застосовують інші види вероніки із подібними лікувальними властивостями (вероніку дібровну, широколисту, довголисту, сиву тощо).
Настій трави вероніки діє полівалентно. Він сприяє відхаркуванню, посилює апетит, стимулює діяльність залоз органів травлення. Крім того, має протизапальні, знеболюючі, протиспазматичні, антисептичні, антитоксичні, фунгіцидні, кровоочисні, кровоспинні та ранозагоювальні властивості.
Настій вероніки вживають, лікуючи простудні захворювання, а також бронхіт, бронхіальну астму, охриплість, туберкульоз легень, запальні процеси шлунка й кишок, нирок і сечового міхура, гематурію, внутрішні кровотечі, безсоння, нервове виснаження, ревматизм. Особливо він допомагає при лікуванні екзем, нагноєнь (піодермії) тощо. Добрий ефект дає також при лікуванні хронічного гепатохолециститу, жвв-тяниці та сольового діатезу. Із джерел народної медицини відомо, що настоєм цієї трави лікують від укусів гадюк та скажених тварин.
Зовні водний настій і відвар вероніки застосовують для обмивань та місцевих ванн при різних захворюваннях шкіри: вуграх, гнійниках, сверблячих висипках, грибкових ураженнях та опіках.
При висипках на шкірі, екземі, золотусі, грибкових ураженнях, піодермії п'ють настій суміші (по 1 чайній ложці) вероніки, фіалки триколірної й трави череди (1 чайну ложку на 1 склянку окропу). Вживають по 4 склянки на день, через 1 юд після їди (антиалергічна дія).
При різних видах свербіння (на голові, тілі, у задньому, проході) та при корості втирають у шкіру лінімент, виготовлений таким чином: із розім'ятої свіжої рослини витиснути 50 мл соку, залити 50 мл 90 % етилового спирту і настояти на холоді 10 днів. Потім профільтрувати через ватку й додати ще 50 мл спирту, ще раз профільтрувати. До фільтрату бажано додати 10 г перуанського бальзаму
Для лікування хронічного циститу 1 столову ложку суміші трави иероніки, трави чистотілу й квіток ромашки лікарської (по 20 г), трави бобівника трилистого (80 г) заварюють в 1 склянці води, настоюють ЗО хв. П'ють по 50 мл тричі на день за півгодини до їди.
При гепатохолециститі 1 столову ложку суміші трави вероніки лікарської (20 г), квіток календули і трави перстачу гусячого (по 15 г) кип'ятять 5 хв у 1 склянці води, настоюють 2 год. Вживають по 1/4 склянки 3—4 рази на день після їди.