Дворічна або багаторічна трав'яниста рослина заввишки до 2 м. Стебло пряме, товсте, голе, дудчасте. Прикореневі листки великі, вічі-тричіпірчасті, яйцевидно-загострені, з розширеними основами, які охоплюють стебло. Квітки дрібні, зібрані у великі зонтики, рожевуваті або кремові. Розім'яті стебла й кореневища мають сильний специфічний аромат і гіркий присмак. Кореневище коротке, товсте (5—8 см завдовжки і до 5 см завширшки), зовні кільчасте; виділяє, коли його переламати, білий, як молоко, сік.
Росте по всій території європейської частини колишнього СРСР: біля берегів річок, на болотах, у вологих місцях.
З лікувальною метою використовують кореневища разом із коренями. Збирають кореневища та корені навесні через рік або восени першого року. Старанно очищають від землі, миють у холодній воді і відтинають стебла біля основи.
Корені дягелю містять до 1 % ефірної олії, до складу якої входять феландрен, альфа-пінен, спирти та сесквітерпени; гідроксипентадекано-ва і метилмасляна кислоти; умбеліпренін, ксантотоксин, остол, остенол, бергаптен, імператорин, ангеліцин, ксантотоксол, архангецин, а також яблучна і ангелікова кислоти, дубильні речовини, фітостерини. У науковій медицині останнім часом лікарські препарати дягелю не застосовують. Раніше дуже широко використовували корені й виготовляли з них сечогінні й потогінні препарати.
У фармакологічному відношенні дягель досить цінна рослина. В ньому містяться сечогінні, потогінні, вітрогінні, болетамувальні, заспокійливі, сильнодіючі відхаркувальні речовини й такі, що регулюють функцію шлунка, а також мають дезинфікуючі й антипаразитні властивості.
При зниженій видільній функції нирок вживають препарати дягелю як сечогінний засіб (особливо в поєднанні з іншими сечогінними препаратами^.
Настій кореня дягелю має потогінні й протизапальні властивості, підсилює секрецію травних залоз, знімає спазми кишок. Як спазмолітичний засіб його застосовують при спазмах органів із гладенькими м'язами (шлунка, кишок тощо), при простудних захворюваннях дихальних шляхів він швидко видаляє в'язке харкотиння із бронхів. Крім того, настій тонізує серцево-судинну й центральну нервову системи (при іпохондрії й істерії, паралічі, нетриманні сечі), має жовчогінні властивості.
П'ють у вигляді чаю (відвар). На 1 склянку води беруть 1 столову ложку подрібненого кореня, варять протягом 10 хв і вживають по 5 разів на день. При метеоризмі і кишкових кольках беруть 1 столову ложку суміші (порівну) подрібнених коренів дягелю, аїру й дубової кори на 1 склянку води та варять 10 хв, а тоді вживають по 1 столовій ложці декілька разів на день.
Відвар кореня дягелю із коренем лепехи та з дубовою корою (всіх рослин порівну) у 2 склянках води дуже ефективний од сильних поносів (навіть при дизентерії).
М. А. Носаль рекомендує від стійких поносів напій, який готують так: до 1 склянки окропу додають 2—4 ложки відвару на 0,5 л червоного вина суміші полину гіркого, хвоща польового, кореня дягелю, звіробою звичайного, золототисячника (по 5 г кожного) та по 2 г м'яти холодної й кореня валеріани. М'яту й валеріану додають до червоного вина тоді, як суміиі напарилась протягом півгодини в закритому посуді. Вживають 3 склянки такого чаю на день.
Для розтирань спиртову настойку дягелю використовують при міозиті, радикуліті, невралгії. Дуже часто застосовують у формі ароматичних ванн при лікуванні подагри, ревматизму та поперекової радикуло-невралгії.
У їжу дягель додають в основному як пряно-ароматичну рослину. "Насіння застосовують для ароматизації супів, борщів, солянок. З кореневищ готують варення.
Комментариев нет:
Отправить комментарий